У старовину рабів закопували в кайдани, щоб вони не могли втекти від господаря, власністю якого були. Мабуть, кожний раб мріяв про свободу. Але існує інше рабство: коли хтось стає рабом Божим, тоді отримує правдиву свободу. У своїй книзі владика Іван Лявинець роздумує над постаттю апостола Павла, який добровільно став Христовим рабом, а навіть дав себе закувати в кайдани заради Господа.
Для кого? Автор передусім звертається до священиків та тих, хто ще вчиться в духовній семінарії або тільки почав відчувати в своєму серці покликання до священства. Кожен читач зможе знайти в ній духовні настанови про те, як бути добрим і вірним слугою або рабом Христовим.
Чому ми вирішили її видати? У своїх розважаннях для богословів автора надихали пояснення св. Івана Золотоустого до листа св. апостола Павла флип’янам.Cтарався представити богословам ідеал священика за взірцем і бажанням св. апостола Павла: «Наслідуйте мене, як і я наслідую Христа». Застановляйтеся, зокрема, над священичим покликанням слуги Христа і над його завданнями, його чеснотами аж до завершення священичого посланництва в День Христа.Надіємося, що публікація стане внеском у поглиблення і утвердження віри наших майбутніх душ пастирів, і не лишень їхньої віри, але й усіх нас.
Родзинка книжки Книжка «З кайданами на руках» містить у собі зібрані розважання 1949-1950 рр., початково призначені для богословів Пряшівської духовної семінарії. Підготував їх тодішній духівник, 30-літній священик о. Іван Лявинець. На жаль, письмові рукописи о. Івана 50-тих років після його арешту 2 липня 1956 р. Б. державна безпека знищила. Збереглась лишень частина розважань, які й опубліковані в цій книжці.
Про автора Іван Лявинець народився 18 квітня 1923 р. Б. у смт. Волівці на Закарпатті. Був шостою дитиною в сім’ї Степана Лявинця, воловецького вчителя, і його дружини Олени, які привели на світ і виховали дев’ятеро дітей. Закінчивши народну в рідному селі, поступив на навчання до Мукачівської гімназії. У 1941 році поступив на навчання спочатку до Греко-Каталицької богословської академії в Ужгороді, а потім навчався в Австрії — у Відні в цістерсіанському монастирі в Гайлігенкройці. У 1946 році закінчив навчання в Австрії. Унаслідок політичних подій після анексії Підкарптської Русі до Радянського Союзу не зміг повернутися до свого єпископа Кир Теодора Ромжі. Тому звернувся до Пряшівського єпископа Кир Павла Гойдича ЧСВВ, який його рукоположив 28 липня 1946 року. Працював у нього секретарем. Від 1949 року був іменований духівником семінарії у Пряшеві. Одночасно викладав латинську мовув пряшівській гімназії, став директором Ювенату, керівником Марійської дружини хлопців. Спільно з владикою д-ром теології Василем Гопком заснував часопис «Благовісник», редактором якого був до 1949 року. Також редагував дитячий часопис «зоря» (1947-1953).
В 1950 році після ліквідації Греко-Католицької Церкви комуністичним режимом в Чехословаччині, о. Івана Лявинець став єпископським вікарієм із широкою правомочністю й правом субделегації. За цю діяльність 2 липня 1955 року його заарештували. Після слідства в Кошицях, що тривало рік, 28 серпня 1956 року розпочався сфабрикований судовий процес у Найвищому суді в Празі. Отця Івана як голову «антидержавної» групи було засуджено на чотири роки тюремного ув’язнення й відправлено на вугільні копальні до Північної Чехії. Там захворів, внаслідок чого попав у тюремну лікарню у Вальдицях. На підставі амністії новообраного президента Антоніна Новотного, 2 лютого 1958 року о. Івана було випущено на волю. В 1968 році почалася політична відлига, і о. Іван став головним організатором вседержавної акції у справі відновлення діяльності Греко-Католицької Церкви. Влада справді відновила її діяльність. У квітні 1969 року о. Івана призначено парохом церкви святого Климентія в Празі. В 1985 році створено новий унікальний іконостас як вияв подяки Всевишньому за охорону в часи переслідування і за відновлення нашої діяльності.
Після поділу Чехословаччини на дві самостійні держави 1 січня 1993 року о. Івана призначено єпископським вікарієм новоствореного єпископського вікаріату в Празі.
15 березня 1996 року Святіший Отець Іван-Павло ІІ своєю булою заснував для католиків візантійського обряду в Чеській республіці Апостольську екзархію і першим Апостольським екзархом іменував кир Івана Лявинця, титулярного єпископа Акаліссенського. Єпископська хіротонія відбулася 30 березня 1996 року в Римі в базиліці святого Климентія. Єпископське свячення прийняв з рук преосвященного архієпископа кир Мирослава Марусина, секретаря Конгрегації для Східних Церков і співсвятителів Монс. Джованні Коппа, Апостольського нунція в Празі і преосвященного владики кир Іренея Білика.
Владика Іван успішно розвивав діяльність екзархії і завжди старався здійснювати слова заповіту владики кир Павла Гойдича, які передав йому у час переслідування з тюрми: «Аж прийде час, зробіть все для Греко-Католицької Церкви».
18 квітня 2003 року завершив 80 років життя. Святіший Отець Іван-Павло ІІ прийняв абдикацію і емеритував його.
Владика Іван Лявинець упокоївся у віці майже 90 років в домі святої Єлисавети 9 грудня 2012 року, а 15 грудня 2012 року відбулися похоронні обряди у Волівцях, де був похований перед спорудженим храмом, щедрим спонсором якого був.
